“Ваш син зник, його немає, ми не можемо його знайти”, – пролунав у слухавці нервовий голос виховательки

40

Ніна привела свого сина Артема в дитячий сад, йому 4 рочки і він ходить в середню групу.

Дитячий сад являє собою двоповерхову будівлю, у середньої групи є свій окремий вхід.

З вулиці потрапляєш в роздягальню і звідти в групу, а ось з групи є ще один вихід – до кухні.

Там же розташовані сходи на другий поверх, де знаходиться старша і молодша група, ну і природно вихід на вулицю.

Артем в сад йти не хотів, всю дорогу вередував, ще б пак, кому хочеться після вихідних рано вставати і кудись йти. Ніна прийшла рано, її Артемко в групі був першим.

Ніна допомогла синові переодягнутися і, передавши його виховательці, пішла на роботу.

Буквально через півгодини, коли Ніна входила в офіс, у неї задзвонив телефон.

-Ніна Миколаївна, ваш син зник, ми не можемо ніде його знайти, – пролунав у слухавці нервовий голос виховательки.

-Як зник? – Ніна була просто шокована, – їду.

Розмовляти по телефону сенсу не було, тому Ніна швидко поїхала в дитячий сад.

-Де моя дитина? – запитала вона виховательку.

-Не знаю, ми обшукали весь будинок, його ніде немає, і головне все є верхній одяг і взуття висить в шафі.

Ніна просто втратила дар мови, куди міг подітися її хлопчик в легкому одязі.

-Розповідай по порядку що було після того, як ви з Артемом пішли в групу, – взявши себе в руки сказала Ніна.

-Ми пішли в групу, потім я на хвилинку вийшла, щоб перевірити чи готова каша, – опустивши очі сказала вихователька.

-На хвилинку? Ви хочете сказати, що хлопчик зник за хвилину? Ніколи не повірю. Давайте шукати, давайте знову оглянемо будинок, може він кудись заховався.

Ніна з вихователькою та завідуючою стали обшукувати будинок саду.

Вони зайшли в старшу групу і тут до Ніни підійшла Оленка – дочка її знайомої.

-Тітко Ніно, а я сьогодні вашого Артемчика бачила, коли ми з татом в машині їхали.

-Де ти його бачила? -Запитала Ніна.

-На вулиці, він в сторону вашого будинку йшов в одній кофтині, без куртки і шапки.

-Спасибі, Оленко, – крикнула на бігу Ніна і кулею понеслася до дому.

Вона виявила сина, що сидить на ґанку, хлопчик зовсім замерз.

– Артем, як же ти мене налякав, – кинулася до нього мати, на ходу знімаючи з себе пальто.

-Мамо, Тамара Ігорівна пішла, її довго не було, мені було нудно в групі і я пішов додому, – сказав Артемко.

У цей день Ніна не поїхала на роботу, у хлопчика було переохолодження, він захворів, довелося викликати лікаря.

Бронхіт – такий діагноз поставив лікар, три тижні Артем провів на лікарняному.

Ніна написала скаргу на вихователя, але та не бачила за собою ніякої провини, за те, що хлопчик не послухався її і пішов – це погане виховання батьків, а не її недбалість.

Однак, районний відділ освіти став на сторону обуреної матері і недбайливу виховательку звільнили, а завідуюча отримала догану.

На цьому все і закінчилося, чи справедливо це? Як на мене, вихователька за своє халатне ставлення, за те, що залишила дитину одну повинна була понести більш суворе покарання, ніж звільнення.