Того дня мені вперше зателефонувала сестра чоловіка. Вона мало не кричала. Чому я у свекрухи беру картоплю і консервацію, а допомагати не хочу. Проблема назріла ще в тому році, коли дружина брата чоловіка поскаржилася сестрі чоловіка. Я тоді плакала і сказала свекрусі, що більше нічого в неї брати не буду. Свекруха сказала, щоб я не звертала уваги, вона поговорить з донькою. Зараз зима, а вона чоловіка вже питає: – Чи буде Катерина нам в цьому році допомагати?

20

Того дня мені вперше зателефонувала сестра чоловіка. Вона мало не кричала. Чому я у свекрухи беру картоплю і консервацію, а допомагати не хочу. Проблема назріла ще в тому році, коли дружина брата чоловіка поскаржилася сестрі чоловіка. Я тоді плакала і сказала свекрусі, що більше нічого в неї брати не буду. Свекруха сказала, щоб я не звертала уваги, вона поговорить з донькою. Зараз зима, а вона чоловіка вже питає: – Чи буде Катерина нам в цьому році допомагати?

Дружина брата чоловіка дорікає нас продуктами з городу свекрухи. Хоча пару років назад вони самі брали у матері мішки з картоплею і консервацію, але нам з чоловіком не спало на думку дорікнути їх, тому що вони брали у матері, а не у нас. Хоча в городі допомагали ми, а не вони. За матеріалами

Зараз вони переїхали жити до мами чоловіка і, перебуваючи там постійно, природно, допомагають і в будинку іна городі. Вона не працює. В даний момент доглядає за своєю дитиною. Ми з чоловіком працюємо обоє і в міру можливостей допомагаємо (більше чоловік, тому що у мене другий рік проблеми зі здоров’ям).

Проблема назріла ще в тому році, коли дружина брата чоловіка поскаржилася сестрі чоловіка, що, мовляв, ми не допомагаємо, а овочі-фрукти з городу беремо. Хоча, свекруха завжди нам пропонує, самі ми не питаємо і не вимагаємо. Того року, коли нам запропонували, я відмовилася, сказавши, що «не хочу, щоб мені дорікали». Свекруха сказала мені не звертати уваги, а з ними поговорила.

А в цьому році все знову – причому я тільки приїхала з лікування – вона у чоловіка питає: «Чи буде Катерина нам в цьому році допомагати?» Хочу ще додати, що у мене є моя дача, на яку я ніяк не можу потрапити: варто було нам заїкнутися про те, що на вихідних ми їдемо туди, дзвонила зовиця і мало не кричала: «Яка ще дача? Їдьте швидше сюди!»

В цьому році, ми з татом вирішили, що я дачею не займаюся, а їжджу туди на відпочинок, тому що лікарі заборонили мені фізичну праця, а з чоловіком – що допомагати він по можливості буде, а брати – ні, щоб нікого не образити.

А дружина брата вирішила по-іншому. Їй спало на думку, що я повинна бути нянею для її дитини, приїжджаючи після роботи (близько 6-7 вечора) і на своїх вихідних. Це її умови, якщо ми все ж будемо брати овочі-фрукти.

Мене такий стан справ не влаштовує: по-перше, я не вмію поводитися з маленькими новонародженими дітьми, по-друге, я приїжджаю з роботи і елементарно хочу відпочити, а по-третє, мене ніхто не збирається питати, чи зручно мені приїхати, чи ні, чи є у мене справи, чи ні. Я не проти, але коли це погоджено, наприклад, 2 рази на тиждень, але не кожен же день! З таким ставленням, мені легше піти на ринок і купити ці овочі, щоб тільки не дорікали.

А найприкріше в цій ситуації, що це у неї таке відношення тільки до нас, у нас повно інших родичів, які або сидять вдома, або працюють позмінно, які вміють поводитися з дітьми, фізично здорові, у яких є і час і бажання – вони теж беруть ці продукти і з них ніхто допомоги не потребує.

Це я одна така везуча? Або з паршивої вівці хоч вовни жмут? І що мені тепер з усім цим робити? Я не хочу сваритися з ріднею. Але виходить якось не гарно, не допомагаємо – я погана, і не допомагаємо – всеодно, я якась не така. Сумно мені з того, навіть не знаю, як спілкуватися з ріднею чоловіка. Коли на свята збираємося за одним столом, всі мене сприймають, наче я приїхала, щоб мене нагодували тут, хоча завжди стараюся щось купити на святковий стіл, не меньше за інших. Добре, хоч чоловік мене в цьому розуміє.

Фото ілюстративне, з вільних джерел


Источник