Ще від учора Оксана не розмовляла зі своїм Василем. Образа й досі пекла душу. Висварив її задурно, обізвав такими словами, що й не чула зроду. А за що? Соромно й казати. Вона, бачте, поїхала на базар і витратила більше, ніж розраховувала. А що вдієш, коли ціни перед Великоднем так скажено підскочили вгору?!

118

Ще від учора Оксана не розмовляла зі своїм Василем.

Образа й досі пекла душу. Висварив її задурно, обізвав такими словами, що й не чула зроду. А за що? Соромно й казати. Вона, бачте, поїхала на базар і витратила більше, ніж розраховувала. А що вдієш, коли ціни перед Великоднем так скажено підскочили вгору?!

Замолоду не був таким, а чим більше літ за плечима, тим скупішим стає. Не купила йому всього замовленого! Треба було більше грошей дати, то на все вистачило б. А то дає – і з рук не пускає, усе рахує, прикидає, шо по чому та скільки коштує. Он Гальчин Микола нічого тій не шкодує, тож вона найліпше з-поміж усіх жінок одягнута і купити може собі дозволити багато чого…

ЗА матеріалами – “Є”.

Ні, Оксана не заздрить! Василь теж має свої гарні якості. Недарма ж заміж за нього вийшла. Діток троє виростили, онуків мають. Але такого, як учора, вона не чекала. Тому й гірко. Тому й запанувала в домі холодна зима…

Сьогодні встали раніше звичного. На плиті кипіли великі чани води, а двором походжав Василь, готуючи необхідне приладдя. З хвилини на хвилину прийде кум Петро порати кабана. Свіжина!.. У Василя мало слина не потекла від однієї лише згадки про копчене сало та запашну ковбаску на великодньому столі. Хоча. Оксана може й не приготувати. Он яка сердита з учорашнього дня ходить. Не варто було так гарчати. Гроші були, є й будуть, а такої жінки більше ніде немає. Усе в ній до ладу – вродлива, весела, хазяйновита, мудра (всього й не перерахувати). Одна прикрість не вміє економити. Тому й виходить суперечка. Але так ще не було, щоб не говорили. Та мине трохи часу, Оксана посердиться-посердиться та й перестане. Так собі міркував Василь. І помилявся…

Наближались Великодні свята, а подружнє життя не вияснювалось. І найгірше – ковбаси так і не пеклись. Геть не годиться таке діло! Треба щось робити. Думав-думав і вирішив…

— Коли поїдемо поросят купувати? – спитав у Оксани.

— Їдь, коли хочеш. У мене роботи багато. – буркнула й вийшла з хати.

Так – то й так. Завтра – Вербна неділя. Хай жінка йде собі до церкви, а вони з кумом поїдуть на базар. Перед Пасхою завжди поросята дешевші, можна вдало сторгуватись. А привезе додому гарненьких пацят, то, гляди, й Оксанка подобрішає.

Рано-вранці, тільки-но зажеврів схід сонця, а вони з кумом уже торохтіли старим «Москвичем» до райцентру… Приїхали. Ринок аж гудів. Люд вирував, хвилювався, торгувався й прицінювався. На господарському дворі «товар» несамовито галасував, а між рядами годі було проштовхнутись. Василь хазяйновито походжав, прискіпливо оглядаючи рожевих кругленьких поросят. Нарешті, зупинився біля опасистої, чорноокої і смаглявої молодиці, котра саме гримала на свого дрібненького й непоказного чоловіка, що аж голову в плечі втягнув під її натиском.

— По чім, хазяйко, ваш товар? – повів оком по мішках та ящиках Василь.

— Вони в мене чималенькі. Тому одне – п’ятсот, а пара тисяча.

Торгувались, сперечались, нарешті, господиня зізналась, що не має часу довго тут стояти й хоче швидко спродатись, і одним махом скинула йому сотню:

— Забирай за дев’ятсот, і це моє останнє слово.

Неймовірно зраділий від такої щедрості, Василь швидко розрахувався, закинув на плечі мішок із поросятами, ретельно зав’язаний продавчинею. і підбігцем потупав до машини. А вже за годину був удома. Відчинив ворота й загукав:

— Оксанко! Приймай покупки!

Дружина вибігла з хати й питально звела брови.

— Поросят купив. Піди та підготуй там хлів, бо заноситиму. Треба ж їх покормити. Жінка метнулась до хліва, а вже за хвилину погукала, аби заносив.

Василь почув у голосі дружини нотку тепла, усміхнувся, хвацько вхопив мішок і поніс уперед. Уже в сараї, розв’язуючи останній, приказував:

— Такі гарні! Доглянуті, чистенькі, наче перемиті. Ще й хазяйка сотню скинула. Навіть не знав, шо вмію так гарно торгуватись.

— А чого це раптом така щедрість? – насторожилась Оксана.

Та вже за мить, коли з мішка замість круглобоких поросят вивалились двоє вгодованих котів, здивовано закліпали сонними очищами, а тоді з шипінням метнулись аж на куряче сідало, жінка глянула на остовпілого Василя і заливисто розсміялась:

— Оце сторгувався! Купив котів у мішку. Напевно, якісь породисті, недаремно ж стільки коштують. Василь стоїть, очима кліпає, а слова вимовить не може. Та й що тут скажеш, коли така оказія трапилась!

А Оксана продовжує:

— Головне, чоловіче, що ти вмієш економити. Ніколи дурно грошей не витратиш. Добре, що хоч хтось у нашій родині такий мудрий…

З того часу запанувало у подружніх стосунках тепле літо. І жодного разу Василь більше не дорікав жінці марнотратством, аби ніколи не згадувала йому ті злощасні торги…

Автор – Ірина ЯСІНСЬКА.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!