Руслан наполіг, що дуже хоче познайомити рідного брата з своєю майбутньою нареченою. Роман на зустріч йшов неохоче. Але, познайомившись, не зміг відвести від дівчини очей, а під вечір зрозумів, що закохався. Ця думка лякала його, адже це неприпустимо – закохатися в наречену брата. Руслан же тільки хитрувато посміхався, спостерігаючи за реакцією брата

5

Руслан і Роман були близнятами, навіть рідна мама не завжди розрізняла їх. Хлопці були схожими як зовнішністю, так і характерами. Мама не могла натішитися своїм синам. Вони стали їй надійною опорою і підтримкою після того, як не стало чоловіка – батька хлопців.

Сім’я переїхала жити до бабусі в село. Крихітної пенсії і грошей, що заробляла прибиральницею мама, явно не вистачало. Тоді хлопці вирішили – потрібно їхати в столицю на навчання, а потім працювати, щоб допомагати мамі і бабусі. Вчилися юнаки на відмінно, єдиною проблемою було лише те, що і викладачі, і одногрупники їх майже не розрізняли. Їхня схожість вражала, як і щирість і відкритість їх душі.

Брати з дитинства не розлучалися ні на хвилину, як і прийнято у близнят. Один університет, один факультет, одна група. А потім ще й знайшли роботу на одній фірмі. Якось, одного разу, Руслан ошелешив брата, що в його серці оселилася любов. Він зізнався, що почав зустрічатися з найкращою в світі дівчиною.

Роман порадів за брата, але трішки образився, що брат не відразу повідомив йому цю новину. До того ж, в його душі оселилася ще й ревність. Якось Руслан наполіг, що дуже хоче познайомити брата з своєю майбутньою нареченою. Роман на зустріч йшов з небажанням. Він заочно не злюбив обраницю брата.

Оксана виявилася під стать братові – висока, красива, з синіми очима і красивим русявим волоссям. Весь час Роман не міг відвести від неї очей, а під вечір зрозумів, що закохався. Ця думка лякала його, адже це неприпустимо – закохатися в наречену брата. Руслан же тільки хитрувато посміхався, спостерігаючи за реакцією брата.

Наступного вихідного Роман чекав із нетерпінням. “Тільки б не видати себе” – думав він. Коли прийшли в призначене місце зустрічі, Оксану не побачили. Роман аж зітхнув з полегшенням. Зараз вони з братом підуть в кафе, з’їдять разом морозиво, погуляють в парку. Як завжди, удвох. І не побачить Оксану, і не потрібно буде ховати очі і від неї, і від брата. Брат наполягав: “Чекаємо. Вона не може не прийти”.

Дівчина випурхнула з автобуса і буквально, полетіла назустріч братам. “Руслане, Оксана затримається трохи,” – сказала вона і голосно розсміялася, дивлячись на те, як Роман втратив дар. Руслан сміявся разом з нею: “Брате, це Мар’яна, сестра Оксани. Вони такі ж близнята, як і ми з тобою”.

Та зустріч була незабутньою, Роман ще ніколи не почував себе таким щасливим, адже він і кохання своє знайшов, і брату дорогу не перейшов. Через пів року обидві пари вирішили одружитися. Весілля гуляли в один день.

Коли хлопці привезли наречених до мами, та не могла стримати сліз. Тішилася за подвійне щастя своїх дітей. «Невже так буває» – думала вона. А сини на радостях обіцяли, ще й однакових внуків подарувати.

Фото ілюстративне – passion.


Источник