Чому батькам дітей котрі плачуть потрібна підтримка, а не ваші зауваження

9

Перша реакція, коли чуєш дитячий рев десь в громадському місці, – піти подалі від джерела звуку, щоб зберегти нерви. Якщо маневр не вдався і нерви з вухами виявилися в зоні ураження, настає 2-й етап – обурення. Люди на цій стадії схильні зиркнути, цикнути, прокоментувати, часом досить голосно, щоб думка точно пробилася до недолугих батьків в епіцентр плачу. Але якщо ви все-таки опинилися поруч з малям, яке вирішило повідомити світу все, що думає про нього, в найбільш доступній для свого віку формі, стримайтеся, тому що є відразу кілька причин для такого рішення.

Ми ділимося узагальненим досвідом (своїм та інших батьків) і пояснюємо, чому, почувши ридання чужої дитини, варто відмовитися від звичного невдоволення (навіть якщо ваші діти собі такого ніколи не дозволяють).

Іноді дітей важко заспокоїти

Заспокоїти плачучого малюка не завжди виходить навіть вдома, у звичній для нього обстановці, коли вся сім’я танцює навколо з брязкальцями. На вулиці завдання завжди набагато ускладнюється, особливо якщо дитина перша і батькам не вистачає досвіду.

Діти до 3-4 років (а мова піде саме про них) часто не вміють розмовляти або говорять погано, а тому не здатні чітко викласти причину своїх сліз. А причин цих може бути мільйон – від заборони облизувати асфальт до того, що трава зелена, не кажучи вже про банальні кольки або ріжучі зубки. Те, що ШЕСТИРІЧЦІ можна пояснити, дитина молодшого віку не зрозуміє в силу віку.

Вони відчувають настрій оточуючих

Дитина цілком може зрозуміти мову тіла. Мама спокійна і ласкава? Шанси на відновлення тиші різко збільшуються. Мама нервує через те, що незнайома жінка уїдливо висловилася про сучасні методи виховання (і добре якщо справа обмежилася лише словами, деякі можуть полізти в коляску або схопити дитину).

До того ж чим менше уваги ви відберете у мами зауваженнями, тим більше його дістанеться дитині, що теж допоможе якнайшвидше досягти спокою.

Більше всіх стрес відчувають батьки дитини

Коли дитина плаче, нам некомфортно. Це інстинктивна реакція, з якою нічого не поробиш. Якщо малюк не ваш, то можна піти або хоча б приглушити звук навушниками. Але батькам немовляти діватися нікуди. Сльози, соплі, крики і до того ж осуд оточуючих падають на їхні плечі. Автор статті пару раз опинялася в таких ситуаціях, і це завжди жахливий стрес для людини з хорошим слухом, який не любить доставляти оточуючим дискомфорт (тобто для переважної більшості сучасних батьків).

Але ж їм і так нелегко

Народження дитини змінює все. Так, часто молодим батькам допомагають бабусі і дідусі, іноді няня, але основне навантаження все одно лягає на них. Якщо весь час сидіти з дитиною, не зустрічатися з друзями, не гуляти по місту, не подорожувати, можна збожеволіти від одноманітності.

Так що не варто вимагати моментальної реакції від молодої мами, яка, може, подруг не бачила вже кілька місяців і скоро вовком завиє від нудьги. Це називається «соціальна ізоляція», і мало хто опиняється в ній так само неминуче, як жінки що недавно народили. Навіть сама любляча мати самого довгоочікуваного немовляти потребує нових вражень і живого спілкування з дорослими людьми, які будуть розмовляти з нею не тільки про пелюшки. Але вічні недосипання, гормональні скачки, обмеження в їжі при грудному вигодовуванні, постійне занепокоєння і хвилювання, чи все зроблено правильно, – це тільки половина труднощів.

Друга половина – думка оточуючих. На жаль, багато батьків досі стикаються з тим, що будь-який перехожий вважає нормальним прокоментувати їх методи виховання, пригрозити дитині чортом або дядьком поліцейським, впихнути забруднену карамельку дитині з діатезом або самому влізти в чергу попереду ( «Ви ж молоді, почекаєте») . Ось тільки перехожий йде, а батьки залишаються, часто невиспані, втомлені і змушені розгрібати наслідки чужого втручання.

Тому дайте їм зрозуміти, що все в порядку

Адже плач для маленької дитини – головний засіб спілкування з оточуючими, і плакати для нього абсолютно природно.

Так що не варто нагнітати атмосферу. Варто стримати роздратування, включити музику в навушниках і допомогти молодій мамі чи молодому татові: пропустити в черзі, поступитися місцем або хоча б просто посміхнутися. Часто такі дії – знак звичайної ввічливості, нічого важкого або особливого, але кожен з них демонструє розуміння і людяність, нагадує, що незнайомці можуть бути чуйними. Батькам дитини стане трохи легше, а в світі додасться добра. Вони будуть вам вдячні. Може, не зараз, коли термінова проблема голосно вимагає негайного вирішення, але пізніше – обов’язково.

За матеріалами: adme

А ви часто чуєте дитячий плач в громадських місцях? Як чините в такі моменти?