Артем з Лілею працювали вчителями. Жили більш ніж скромно, економили кожну копійку

77

Наша з чоловіком історія трохи схожа на казку про Попелюшку. Мій чоловік в своїй сім’ї вважався білою вороною. Дві його сестри досить успішно ведуть бізнес. У Каті продуктові магазини, у Валі – будівельні. Один тільки мій Артем “невдала дитина в сім’ї”. Все тому що вирішив стати вчителем. У школі викладаю і я.

Всім відомо, що тут багато не заробиш. Тому жили ми скромно. Сестри постійно підколювали Артема, повчали його.

Загалом ми намагалися з родичами чоловіка бачитися якомога рідше. Але хочеш-не хочеш, а в дні народження батьків Артема, зустрічатися з ними доводилося.

У цьому році на іменини свекрухи я купила кавовий сервіз. Але, як завжди, цей подарунок став причиною насмішок з мене і чоловіка. “Ліля, у тебе талант, купувати всякий несмак незрозумілого походження”, – сказала мені одна з сестер Артема. Я спробувала щось відповісти, але чоловік поклав руку на моє коліно і тихо вимовив: “Не варто сперечатися з недалекими людьми”.

Від родичів чоловіка, вже за звичкою, ми поверталися без настрою. Це було в п’ятницю ввечері. Зазвичай в цей день я купувала лотерейний квиток. Знаю, звучить смішно, але я сподівалася коли-небудь виграти мільйон. Тому і в цей вечір купила квиток. Чоловік тільки посміявся.

Але в неділю вранці, коли я дивилася лотерею по телевізору, то не могла повірити своїм очам. Одна за однією зійшлися шість цифр. Майже два мільйони гривень. Саме таким був наш виграш. Я повірити не могла. Навіть Артема попросила перевірити ще раз. Він переглянув цифри. Все було вірно. Про своє багатство ми нікому не сказали, крім родичів.

Через кілька днів прийшла до нас Катя. Мало не з порога вона почала нам розповідати про те, як важко йде її бізнес. Зовиця поскаржилася, що конкуренти відкривають все нові магазини, а вона не може цього собі дозволити.

Коротше кажучи, Катя попросила у нас грошей у борг для розширення бізнесу. Ми пояснили, що нічим допомогти не можемо. У нас кожна копійка вже розрахована. Ми зібралися купити квартиру, машину, з’їздити на відпочинок за кордон. Катя залишилася дуже незадоволеною.

Через тиждень з’явилася і друга сестричка. Вона виявилася ще більш нахабною. Попросила грошей на квартиру синові. Мовляв, йому скоро двадцять, а він все ще живе з нею і її чоловіком.

“Ми ж родичі і повинні один одному допомагати”, – сказала вона. Правда, ні Артем, ні я не можемо пригадати, коли вони допомагали нам. Грошей ми не дали і Валі. Вона пішла і так грюкнула дверима, що навіть штукатурка посипалася.

Більше ми на сімейні свята не отримували запрошень. Засмутилися ми з цього приводу? Звичайно ж ні. Живемо тепер спокійно. Без докорів і насмішок.

Автор –  Мілана Лебедєва