30 років я живу з одруженим чоловіком. Я бачила його дружину на фотографіях, нічого особливого: маленький зріст, незграбна постать і ніс з горбинкою. Володя сам мені нерідко скаржився, що йому з нею нудно і нецікаво. Вона погана господиня. Кожен прожитий день поруч з такою жінкою для нього іспит. Інша справа я – начитана, красива, а готую – пальчики оближеш. Одного дня він вже збирав речі і збирався йти до мене, та дружина все зіпсувала

1241

Може хтось осудить мене і скаже, що я руйную чужу сім’ю, я це розумію, але я нічого не можу з собою зробити. Я дуже довго чекала і продовжую чекати, в моєму віці вже пізно починати все спочатку – я дуже довго чекала. Заради нього я втратила багато, а головне час, який ні більше ніколи не повернути. І тепер мені залишилось тільки чекати. Знову і знову чекати.

З Володимиром я зустрілася 30 років тому. Ми їхали в одному автобусі, і якийсь час обмінювалися зацікавленими поглядами. Він мені відразу сподобався. Я вийшла на своїй зупинці, але він наздогнав мене і запропонував провести. Тоді між нами, як то кажуть, спалахнула іскра. Уже після першого побачення я зрозуміла, що це мій чоловік. Він освічений, інтелігентний, галантний. І, що важливо, щедрий. Незабаром я познайомила його зі своєю мамою, і він зачарував її. Про те, що Володя одружений, я дізналася лише через три місяці наших відносин. Коханий сам зізнався мені в цьому. За матеріалами

– Чому ти мені відразу не сказав? – обурювалася я.

– Тому що, зустрівши тебе, я закохався, як хлопчисько. Мені здалося, що все інше зовсім неважливо. Адже я хотів лише одного – бути з тобою поруч. Я боявся, що, зізнавшись, можу втратити тебе, – відповів він.

Ділити коханого з іншою для мене було немислимо. Засипати, знаючи, що він зараз з дружиною – нестерпно. Але Володя запевнив мене, що розлучиться відразу ж, як тільки дружина вийде з декрету.

Їх маленькому синові нещодавно виповнився рік, і Володя був єдиним годувальником сім’ї. Він часто говорив, що з дружиною їх нічого не пов’язує, крім дитини. Що їх шлюб – це величезна помилка його життя. Але я його не звинувачувала, адже він не міг передбачити, що долею нам була призначена зустріч. Заради нашого майбутнього щастя я готова була почекати. Поступово я звикла до того, що вихідні та свята він проводить вдома. Змирилася з тим, що ми не можемо разом з’їздити у відпустку, або просто пройтися по магазинах, ризикуючи потрапити на очі знайомим. Тепер я жила від побачення до побачення. Наші зустрічі, хоч і нечасті, завжди були сповнені кохання. Заради цих яскравих миттєвостей можна було багато чого стерпіти.

Так минуло три роки. До цього часу у Володі пішла в гору кар’єра на державній службі.

– Це все завдяки тобі, – говорив коханий, – адже ти – мій талісман!

Володимира призначили на відповідальну посаду. Він став важливою людиною, і розлучення в цей час могло дуже нашкодити його діловій репутації.

Зрозуміло, я не могла цього допустити. Адже його майбутнє – це і моє майбутнє теж. Через три роки я дізналася, що чекаю дитину. Ця новина застала Володю зненацька.

– Кохана, зараз не час, – сказав він, – давай почекаємо. Повір, я мрію про те, щоб ти народила мені дітей. І думаю, що через пару років, коли ми нарешті розпишемось, ти подаруєш мені доньку, – обіцяв Володя.

Але доньку йому народила його дружина. Коли я про це дізналася, то влаштувала скандал.

– Ти мені говорив, що вас нічого не зв’язує! – кричала я. – Ти мене переконував, що ви давно живете як сусіди! Що між вами нічого немає!

Володя непереконливо виправдовувався, і я в кінці кінців сказала йому, що між нами все скінчено:

– Дай мені спокій і ніколи не дзвони! – прокричала я.

Але сама ж не витримала розлуки і через два тижні перша пішла на примирення.

Тепер мені треба було дочекатися, коли підростуть його діти. Я вже була до цього готова.

– Розумієш, у сина дуже складний характер. Йому необхідний постійний жорсткий контроль – скаржився Володимир.

– А ось якби я тобі народила сина, він би був слухняним хлопчиком, – натякала я коханому.

Але у відповідь чула завжди одне і те ж:

– Зараз не час. Трохи пізніше.

І я вірила, що колись це неодмінно станеться.

Наступні п’ятнадцять років я допомагала Володимиру вибирати подарунки для дітей, путівки в санаторій і навіть заміський будинок. Він у всьому просив моєї поради і участі. Не можу сказати, що все це приносило мені задоволення. Я дуже ревнувала Володю до його сім’ї, це почуття дуже засмучувало мене. За цей період був момент, коли я і зовсім хотіла розірвати наші стосунки. За мною тоді доглядав один колега, дуже хороший чоловік. Але після пари побачень я зрозуміла, що ніколи не зможу відповісти йому взаємністю. У моїй душі просто немає місця ні для кого, крім Володі. Він один мені необхідний як повітря. А я для нього віддушина. Його кохання, друг і порадник.

– Якби ти тільки знала, яке ж це щастя, що ми зустрілися одного разу, – зізнався Володимир. Не уявляю, як би я жив без тебе.

Ці визнання мене надихали, і я через якийсь час навіть стала пишатися своїм статусом, адже саме поняття «коханка» від слова «кохати». Я – це свято і феєрверк почуттів. А що дружина? Нудьга і одноманітність. Я бачила її на фотографіях, нічого особливого: маленький зріст, зайві кілограми і ніс з горбинкою. Володя сам мені нерідко скаржився, що йому з нею нудно і нецікаво. Вона погана господиня. Кожен прожитий день поруч з такою жінкою для нього іспит. Інша справа я – начитана, красива, а готую – пальчики оближеш.

Йшли роки. Діти Володимира виросли, і нам вже нічого не заважало бути разом. Але тут, немов грім серед ясного неба, у дружини Володі почалися проблеми зі здлров’ям. Їй  потрібне дороге лікування за кордоном.

– Зрозумій, піти зараз – зрада надзвичайна, – сказав він.

І я його підтримала. Після лікування дружині Володі було потрібно тривале відновлення.

– Ти знаєш, через що їй довелося пройти. Їй зараз не можна нервувати, – говорив Володя.

Тому я знову стала чекати слушного часу. Але поки він ніяк не настає.

Володя вже тричі став дідусем. Він допомагає своїм дітям і онукам. Вони забирають у нього багато часу і сил, тому наші зустрічі останнім часом трапляються все рідше. Я злюся на його сім’ю за те, що вони користуються добротою і безвідмовністю Володі. Але розумію, що він просто не може інакше. Я продовжую в усьому підтримувати свого коханого і залишаюся для нього вірною подругою, яка завжди чекає його. І я вірю, що одного разу настане той день, коли Володя прийде до мене і залишиться вже назавжди. Нехай навіть і на пенсії.

Фото ілюстративне, з вільних джерел


Источник